І знову про патріотизм… (Б.Костюк)

У ці дні по цілому світу спостерігаються публічні спалахи патріотизму. У Словаччині парламент ухвалив закон про патріотизм як необхідну складову суспільного виховання. Голівуді найбільше премій «Оскар» отримала стрічка про американських саперів в Іраку «Володар бурі», відтіснивши найкасовіший фільм – 2009 «Аватар». В Україні відзначають 196-річчя від дня народження Тараса Шевченка.

Відзначають традиційно… нещиро. Маю на увазі політиків, морально та інтелектуально далеких від величезної, ба майже неосяжної (для них у першу чергу) духовної й творчої спадщини Кобзаря. З тими самим скорботно-урочистим виразом обличчя українські політики та чиновники від політики відвідують храми, музеї, покладають вінки до пам’ятників Великим та бійцям Великої Вітчизняної. Про що думає і над чим розмірковує при цьому наша політична еліта, сказати важко – але чомусь слабко віриться, що пробує згадати якісь твори Т. Шевченка, окрім вивченого у рамках шкільної програми «Заповіту». Однозначно – не про перевидання творів великого Кобзаря, творів класиків української літератури, не про підтримку сучасної української книги і виховання поваги до письменства, як і до творчості у цілому. «Більшість українських політиків асоціюють поняття української культури з вартістю квадратного метра площі будівлі, що у ній міститься заклад культури або бібліотека», - пару років тому зробив гіркий висновок Террі Санделл, тодішній голова представництва Британської Ради в Україні, а нині експерт Ради Європи. А ще варто пам’ятати, що більшість політичної еліти існує в Україні, не живе, а існує: Україна для них – це місце заробляння грошей і політичних капіталів, а квартири (будинки) вони мають в Європі чи північній Америці, там же живуть їхні родини і навчаються їхні діти (про «подвиги» яких на фешенебельних курортах і у дорогих бутіках регулярно оповідає «світська хроніка»…).

Українські патріотичні сили традиційно закликають нині не забувати «батька Тараса», єднати зусилля для збереження української мови – і при цьому жоден з них не звертається ні до Президента чи Верховної Ради України, ні до властей Кримської Автономії збудувати ще одну – дві україномовні школи на півострові, оскільки в єдину таку школу черга «зашкалює». Може, стоячи біля монумента Т. Шевченка у Києві чи на Чернечій горі у Каневі, варто закликати і патріотів, і меценатів (серед яких патріотів чимало) підтримувати і розвивати ті паростки українського, котрі вже є і намагаються розвиватись в Україні. Одна конкретна справа – підтримка україномовної школи, україномовної газети у проросійському Криму; подарунок у вигляді українських книг для дитбудинків і сиротинців; підтримка сучасних оригінальних методик вивчення української мови для малюків і дорослих – це і є патріотизм.

Мені подобається Камеронівський «Аватар», це стрічка майбутнього, точніше – це і є прорив у кіно прийдешнє… Але я розумію Американську академію кіномистецтва, яка більшістю голосів присудила найбільше знаменитих «Оскарів» саме військовій драмі, яку знято не за класичним сценарієм, а на основі журналістських репортажів в Іраку… Бо для Сполучених Штатів прославлення пересічного американського вояка – це і є патріотизм, який заслуговує на повнометражну кінострічку. Таке було раніше – «Апокаліпсис» Копполи та «Взвод» Стоуна. Тепер «Володар бурі». За словами відомого російського режисера Микити Михалкова. «Аватар» приніс своєму авторові шалені касові збори, а «Володар бурі» своїй авторці приніс світове визнання і повагу кожного громадянина США. Чи не уперше за останні роки, комерція поступилась патріотизмові». Намагаюся знайти на сайтах інформацію про демонстрацію якогось українського фільму – ну нема! І не буде, допоки знімати вітчизняне патріотичне кіно (бойовики, історичні драми тощо) не стане вигідно. А вигідно стане, коли митці з одного боку і політики з іншого не збагнуть, що кіно – це мистецтво виховувати патріотизм… котрий відсутній у більшості з тих, від кого залежить доля мистецтва, культури та освіти в Україні.

Тож пропоную вивчити досвід Словаччини і на законодавчому рівні забезпечити виховання патріотизму.

Богдана Костюк